Зернотерка епохи бронзи. Поселення Сіверсів маяк - IV (2-га частина)

ернотерка епохи бронзи «Поселення Сіверсів маяк IV, V-IV тис. до н.е.(стара назва Сіверсів маяк III). Поселення-літовка енеолітичної і брозовікової пори Сіверсів маяк IV відноситься до ямної-катакомбної культури і відкрите в 1985 році археологом Клюшенцевим В.Н. Колектив краєзнавців бореться за збереження пам'ятки, яку майже зруйнували за недбалістю. У верхніх шарах пам'ятки

https://www.youtube.com/watch?v=FgquHEWuGno

Поселення Сіверсів маяк IV (м. Миколаїв) Миколаїв-Сіверський музей

«Поселення Сіверсів маяк IV, V-IV тис. до н.е.(стара назва Сіверсів маяк III). Поселення-літовка енеолітичної і брозовікової пори Сіверсів маяк IV відноситься до ямної-катакомбної культури і відкрите в 1985 році археологом Клюшенцевим В.Н. Тоді ж були проведені лише розвідувальні розкопки Клюшенцевим В.Н. і Єлісеєвим В.Ф. Розмір поселення 250х150 м, потужність культурного шару до 1 м – ліпна кераміка кінця IV-початку III тисячоліття. Пам’ятка на півдні Миколаївщини унікальна (Снытко И.А., Касьяновский В.А. Богоявленск и его окрестности. - Симферополь: “Таврида”, 2012. - 184 с.). Випадкові знахідки виставлені в Миколаїв-Сіверському музеї. Колектив краєзнавців бореться за збереження пам'ятки, яку майже зруйнували за недбалістю. У верхніх шарах пам'ятки знаходиться козацький зимівник 18 століття і редут Кримської війни 1856 року.



https://www.youtube.com/watch?v=CE53Co-9IBE&t=47s

Козацький зимівник XVIII cт "Миколаїв-сіверський музей" Миколаїв (v3)

В фільмі ми розказуємо про козацький зимівник і просимо допомогти зберегти об’єкти культурної спадщини України в місті Миколаїв, які під загрозою знищення. Прямо поблизу пам’ятки діє музей “Миколаїв-Сіверський музей» з експозиціями артефактів, які вдалось зберегти. «Козацький зимівник» – це збережені культурно-історичні залишки старого козацького зимівника на території

https://www.youtube.com/watch?v=Zr4mOpThIac&t=13s

Зернотерка епохи бронзи «Поселення Сіверсів маяк IV, V-IV тис. до н.е.

Зернотерка епохи бронзи «Поселення Сіверсів маяк IV, V-IV тис. до н.е.(стара назва Сіверсів маяк III). Поселення-літовка енеолітичної і брозовікової пори Сіверсів маяк IV відноситься до ямної-катакомбної культури і відкрите в 1985 році археологом Клюшенцевим В.Н. Колектив краєзнавців бореться за збереження пам'ятки, яку майже зруйнували за недбалістю. У верхніх шарах пам'ятки знаходиться козацький зимівник 18 століття і редут Кримської війни 1856 року.

Сіверський редут Кримської війни 1854 року. Миколаїв-Сіверський музей. м. Миколаїв

Сіверський редут згадується в донесенні царю і показаний квадратом до 40 метрів на німецькій карті 1940 року. Редут було видно з літака, він тоді ще був цілий. Військові вермахту його відмітили на картах.Часів другої світової тут були знайдені гільзи патронів і гільза пушки. Зараз остались лише фрагменти західного і південного фасу.Це показано в фільмі. Такий об'кт, свідоцтво громадянського подвигу в умовах війни, здатності миколаївців організуватися проти завойовників. Після Кримської війни за умовами Паризького мирного договору промисловість міста була призупинена Короткий кліп ми вже демонстрували.

Сіверський редут Кримської війни 1854 року. Миколаїв-Сіверський музей. м. Миколаїв

https://www.youtube.com/watch?v=2YNm9JO58lA&t=75s.

Про культ Діоніса і Посейдона в "Слові о полку Ігоревім"

Географія культу Діоніса і Посейдона з відомих джерел доволі широка [1]. Вивчення впливу греко-римської міфології на варварські народи є актуальним. Починаючи з розвідок М.А. Максимовича вчені почали відслідковувати культурні запозичення з греко-римського часу, які знайшли своє відображення в поетиці [2], в сюжетних компіляціях [3] і в релігійних культах [4].  При цьому слід зауважити. що роботи [1, 2, 3] не  є науковими в строгому розумінні. Вони є тим пізнавальним фоном (інший термін «мысли вслух») який втягує як магніт довільний перелік конструкцій, що задовольняють якомусь причинному чи синхронічному зв’язку. Це чимось нагадує спосіб вгадування суті предмету дослідження, щоб випробувати варіанти в критиці, озвучити гіпотези для міждисциплінарного середовища. Таким чином ми досягаємо компромісу між мізерністю збереженої історичної інформації (до якої важко застосувати наукову статистичну методологію) і дискретністю людського мислення, якому зручно оперувати навіть помилковими, але закінченими конструкціями. З часом сито пізнання відсіює менш ймовірне і дає нам більш достовірне. Актуальними з усієї множини гіпотез згаданих робіт  остаються такі порівняння: сліди стилю гомерівських гімнів [2], Віщий Олег – Ахілл [3], Троян- Аїд [4].
«Слово о полку Ігоревім» є демонстрацією існування до самого останнього часу Київської Русі греко-римської міфологічної традиції [4]. Атрибути Бояна – дерево, мисль, вовк і орел, дають нам прикмети бога Діоніса. Саме він був богом життя і воскресіння, трьохістотного перевтілення, а виноградна лоза була його головним атрибутом [1]. Зрозуміло чому автор «Слова…» не хоче слідувати «п’яним» словесам Бояна, а хоче донести тверезу думку. Ім’я Діоніса Діфірамбій – двічі народжений, також означає панегірик – словеси. В «Задонщині» Боян з’являється під прозвищем – буян, що відповідає його образу і такому лексичному ряду: Бахус-бузити-буянити-Боян.
В іншому місці «Слова…» Боян – соловій древніх літ мчиться по тропі Трояня з полів на гори. Б.А. Рибаков визначив землю Трояня як Подунав’є [5].  Співставлення міфологічних біографій вказує на таку тропу Посейдона в горах Фракії. Цей коливатель землі (сейсмічний район) за чотири кроки збігав до моря, пірнав в пучину у свій підводний храм. Саме Діоніс зробив напад  на Фракію, але змушений був тікати від царя Лікурга тропою Посейдона [1]. Таким чином Троян в слов’янській міфології міг бути аналогом Посейдона.
В іншому місці «Слова…» Боян лає Всеслава і закінчує словами «Як би хто не був хитрий, якби не був розумний, хоч би пташкою літав, а суда Божого не мине». В VII гомерівському гімні «Діоніс і розбійники» прямої фрази нема [7], але тема сюжета – кара Божа. На початку твору розбійників вела зла доля, а в кінці вони уникали жорстокої долі кидаючись в священне море. «Рек Боян…Тяжко ті голови кромє плєчю, зло ті тєлу кромє голови - руской землі без Ігоря.» - фраза з уст Бояна відображає акт народження і смерті Діоніса через розривання жертви.
Таким чином Троянові часи в «Слові…» пов’язані з культом морського бога, а Троянова земля це беріг моря. Варварський культ Діоніса відомий на Подуна’ї, в ольвійському регіоні (Скіл) і на Боспорі Кімерійському. «О ліки людські від скорботи» - такий він в орфічних гімнах. Його образ набрав великої популярності серед скіфів (Скіл). Покровителем Спартакідів Боспора був Діоніс.
Двухсотлітня дискусія навколо “Слова…» сьогодні увінчена образами древніх богів. Напрями-розв’язки Боян-Діоніс і Троян-Посейдон дадуть нові тлумачення, нове розуміння великого твору. Чому такі конкретні асоціації присутні в творі XII століття?
Часи бусові в “Слові…» фонетично можуть бути пов’язані як з іменем Діоніса Басарея – биколицього, так і з Боспором Кіммерійським де йому поклонялися. Боспор і Басарей походять від одного грецького кореня, що означає бик. Історія Божа (Боса, Буса – бусові часи) із синами і сімдесятьма знатними людьми, які потрапили у полон до готів, за Йорданом, перекликається з падінням Пантікапеї  і Боспору. Під тиском гунів в 375 році Пантікапея впала, а Боспорське царство перестає існувати. В такому випадку назва племінного союзу анти може походити від назви жителів столиці Боспору Пантікапеї. До часів Київської русі на місці Боспору проіснувало Тмутараканське князівство, яке займає чільне місце в сюжеті «Слова…». Тобто з греко-скіфською традицією зберігся не лише культурний зв’язок, а й територіальний. Цим і можна пояснити наявність в «Слові…» міфологічних образів грецького пантеону. Привертає увагу і можливість релігійного конфлікту готського аріанства зі скіфським діонісізмом. Висновок. Культи Діоніса і Посейдона могли розвиватися в середовищі скіфів починаючи з V віку до н.е. В IV віці н.е. починається наступ Християнства і  язичницькі культи поступаються аріанству. До часів Київської Русі культ богів грецького пантеону збереглися лише в аристократичному середовищі.

Джерела та література


  1. Грейвс Р. Мифы древней Греции. – М., Прогрес, 1992, - 624 с.

2.  Ковальський Ю.В. Два слова про міфи і реальність. Слово перше: «Міфологія в «Слові о полку Ігоревім». Новітня філологія, №37. 2010 р., Миколаїв, Ви-цтво ЧДУ ім. Петра Могили. - С.  116-122
3. Ковальський Ю.В. Два слова про міфи і реальність.Слово друге: Про походження назви острова Зміїного і ріки Гіпаніс.. Новітня філологія, №37. 2010 р., Миколаїв, Ви-цтво ЧДУ ім. Петра Могили. - С.  123-128
4. Водница А.С. Бус-Троянь-Русь. - Николаев: Издательство Яслав, 2007. – 224 с.
5. Рибаков Б.А. Петр Бориславович. М., «Молодая гвардия», 1991. – 288 с.
6. Античні гімни. - М., Узд-во МГУ, 1988, - 362 с.

Про книгу Толочко О.П. «Очерки изначальной Руси».

      Автор розвиває так звану торгову теорію утворення Русі і будує історичну модель  як несуперечну існуючим джерелам (це до того що частину джерел втрачено, втрачають, а може ще щось і знайдеться). І якщо ми слідкуємо тільки за письмовими джерелами, то ми стаємо на їх точку зору. Ця точка зору може не відповідати дійсності, а відображає інтереси тих, хто писав або фактору статистичної виборки з того, що випадково вціліло або цілеспрямовано зберігалося. Тому методологічно є підходи не від одних лише джерел, а від суті проблеми в якій одне з чільних місць належить джерелам..
      У висновках книги торгова теорія декларується як найбільш ймовірна з локалізацією на північ – норманістика. «Торгова кампанія якою була початкова русь перетворилася в Християнську державу» - такими словами закінчується книга. З таким висновком можна поспорити. Чи може бути торгово-логістичний фактор головним в державотворенні?  Установлений погляд в історичній науці (Толочко П.П.) стверджує становлення Київської Русі як європейської держави, як військово-торгового форпосту осілого населення проти азійської  кочової експансії. Тобто Русь стала елементом механізму регіональної безпеки Візантії і Європи.
      В книзі багато аналітичного і старанно обробленого матеріалу, але принциповим є те, що в вибраних хронологічних рамках (VIII-X віки) до іншого висновку прийти неможливо окрім норманської теорії походження. Більшість дослідників (антинорманістів) виходять з більш широкого хронологічного діапазону подій залучаючи синхронні порівняльні аналогії утворення інших держав (Само, Болгарія, Польша).
      Автор є шанувальником методології Ранке, яку можна порівняти з хірургічним інструментом. Тому в книзі не приділяється увага народній і національній традиції, в якій відображено доленосне протистояння з кочівниками, з азійським простором.  Саме на фоні цього процесу є логічними зв’язки з Візантією і Скандинавами. Більш продуктивним є підхід, коли так звані не історичні місця літописів  не ігноруються, а аналізуються на предмет їх міфологічного змісту. В одній зі своїх статей такий аналіз стосувався легенди про Олега. Однак важливою посилкою норманізму є відокремлення етногенезу русів і християнізації Русі, що не відповідає логіці хоч мізерним, але джерелам – процеси синхронні і пов’язані. Тому значна частина літописів може мати релігійно символьне значення і відображає мотиви історичних персонажів (читай антинорманізм і провізантійство).
      Не зовсім виправдовує себе категоричність трактування назви русь як етноніма, яка стала самоназвою народу. Для прикладу в часи хмельниччини українське населення, яке прозивалося русинами, втратило свою самоназву внаслідок тотального окозачування. Русинів почали називати козаками, а назва Русь остаточно перекочувала на північ. Це унікальний історичний феномен добровільного відказу від своєї національної ідентичності. Тобто козаки і русь можуть мати споріднене походження, - не етнічне, а станове.

Чорно-біла історія

Відповідь на статтю «Південний Буг потребує «водяного перемир’я». Рідне Прибужжя, №40, 5 жовтня 2017 року».

B статті на тему підняття рівня Олександрівського водосховища відстоюється точка зору офіційна і критикуються захисники історії і природи. Менторським тоном заперечується право людей організовувати акції на березі ріки. І навіть присутня фраза, в сторону екологів, про те, що «чорне то біле». Хотілося б получити відповідь від авторів проекту з деяких питань.
Недоліком проекту є його без альтернативність. В одному з абзаців автор дає таку інформацію: «Олександрівське водосховище використовується одночасно Олександрівською ГЕС і Ташлицькою ГАЕС». Тобто Ташлицька нижня водойма сполучена з Олександрівською, з якої вода скидається в Буг і йде на полив злаків, овочів і фруктів, а також, як питна вода. При цьому водойма Ташлицької ГАЕС відділена від водойми-охолоджувача відсічною дамбою. Ширина її десь 30 метрів. Відомо, що існують забруднення, які важко врахувати і проконтролювати. Ніхто не відміняв інфільтрацію забруднень через потоки підземної води, при тому, що рівень технологічних водойм вище рівня ріки на десятки метрів. Хто наважиться пити воду з криниці, якщо за кілька десятків  метрів технологічна водойма атомної станції? Але якраз це нам і пропонують. І навіть якщо радіаційний фон води не виходитиме за межі допустимого, то фактор постійного накопичення забруднення малими дозами, на полях і в багатолітніх рослинах, може нанести шкоду здоров’ю людей. Ось чому доречно збудувати інше водосховище, яке було б розв’язане з атомним виробництвом. Саме з цієї причини, за початковим наміром, нижня  Ташлицька і Олександрівська водойми повинні бути розділені дамбою. Робилось це і на випадок аварійного забруднення технологічних водойм.
В іншому абзаці читаємо: «...підняття рівня до 20,7 метрів єдиний реальний варіант врятувати Буг від обміління...». Як бачимо - не єдиний, бо можна побудувати іншу водойму чи кілька водойм, не перегороджуючи ріку: можливо в поймі нижче Олександрівки; можливо в природній долині. Якщо 20,7-16=4,7, то середня висота такої водойми, при однаковій площі, складатиме до 5 метрів. Воду з таких водосховищ можна використовувати як для господарських цілей, так і для санітарних пусків. Таке будівництво не повинно суперечити водному кодексу – річка вже зарегульована вище всіх можливих норм. Чому таке логічне технічне рішення, яке лежить на поверхні, в проекті не  пропонувалось і не розглядалось?
В статті є посилання на світовий досвід. Некоректно порівнювати проект виробництва електроенергії з нашим проектом акумуляції. Галузь акумуляції енергії прогресує і доцільно, щоб атомна станція долучалась до їх економічних реалізацій. Сьогодні, гідроакумуляція це «вчорашній день», і вона поступається новим технічним рішенням: резервуарам високого тиску, накопичувачам, економічним методам через нічні тарифи.
Солоність води залежить від пусків води з водосховищ - вони компенсують нестачу водності. Але чим більше ми резервуємо води в водосховищах, тим вище фронт солоності піднімається проти течії. Тобто наповнення водосховища це головний фактор засолення ріки, а пуски - це спроби пом’якшити цей процес. Солоність води в Південному Бузі залежить від солоності Дніпро-Бугського лиману. Зі збільшенням зарегульованості  водних ресурсів Дніпра і Бугу до 25-30 процентів, солоність в Дніпро-Бугському лимані виросла з 1-3 до 10-14 проміле.  В минулому, весною в повінь,  маси прісної води витісняли морську воду з лиману в протоку біля Очакова. Сьогодні цей природній процес загальмований і виникла проблема засолення водних ресурсів. Проблема загострюється світовим підняттям рівня океану. Таким чином виходить, що автори проекту пропонують засолити воду в Бузі весною, а в кінці літа, пусками з Олександрійського водосховища, розбавляти цей розсіл прісною водою. Тобто, проблема води і водності комплексна і масштабна, а тому виходить за межі відомчого проекту. Чому в матеріалах від енергетиків відсутній детальний аналіз взаємовпливів в Дніпро-Бугському лимані, в Бугському лимані біля Миколаєва? Який толк з санітарних пусків, коли в річці тече солона вода? А відношення до річки як до канави – аби змивало, щоб не смерділо, - недопустимо.
 Цей перл займе достойне місце в колекції С. Гаврилова: «історія - наука досить умовна... а історична географія – це взагалі річ у собі». Тобто підвали Ольвії і степові кургани зі скіфськими царицями - це умовність, - не вір очам своїм - викривлення простору. І навіть бронзовий казан в півтони не «залізний аргумент», що казати про кам’яні баби. А історичну географію ще називають словом Вітчизна, земля батьків, і додають – кров’ю полита.
У першого директора станції В.П.Фукса не склалися відносини з екологами, але історію він любив – про це згадують археологи. І саме завдяки цьому, історикам були створені сприятливі умови і як результат, ми отримали відкриття світового і національного значення: протоміську культуру - ровесницю мікенської цивілізації; трансхронологічні культурні шари – місця безперервного проживання людей з найдревніших часів;  систему релігійних святилищ, менгірів, некрополів; окремі знахідки часів Київської русі - торгова магістраль; козацький опорний пункт Християнської віри.
На екологічному семінарі в вересні, одна з доповідачів починала доповідь такими словами: «Шановне товариство розуміє, що треба дотримуватися законів!». У нас поважним людям змушені нагадувати про їх громадянські  обов’язки. Землі, що підлягають затопленню внаслідок підняття рівня Олександрівського водосховища, входять до складу трьох охоронних об’єктів: двох природоохоронних – «Парку “Гранітно-Степове Побужжя” і «Національного природного парку “Бузький Гард”» і одного, дуже важливого для держави і світової культури,  об’єкту культурно-історичної спадщини національного значення – «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки». Відповідь  Державної інспекції по охороні пам’яток культури в Миколаївській області від 07.09.2017 №95 застерігає: «… до складу історичної пам’ятки входить 24 об’єкти. За попередніми оцінками інспекції, 10 об’єктів можуть бути пошкоджені або втрачені внаслідок підняття рівня води в Олександрівському водосховищі до рівня 20,7 м». Центральним об’єктом ризикових територій є охоронний ландшафт в який, згідно паспорту, входить: острів Гард; пороги і нижня забора порогів; берегове урочище з археологічними пам’ятками; історичні скелі Пугач, Брама і Сова та інше. Обґрунтування проекту на 400 сторінках від енергетиків, по суті — це виправдання порушення законодавства примарними економічними вигодами, — знищення культурної спадщини яка є під охороною закону.
В 1970-ті роки на Миколаївщині почалося будівництво величезних зрошувальних систем. Перед прокладанням каналів сотні степових курганів археологи змушені були розкопати. Де зараз ці зрошувальні системи? Позаростали травою і викинуті на металолом, бо появились нові, більш прогресивні способи меліорації. А значну частину історії ми втратили назавжди. Чи не повторюється похожа ситуація зараз?
Острів Клепаний наклеп стерпить, але чи стерпить його душа відомого і маститого археолога, якого вже з нами нема? Це він зробив припущення, гіпотезу про те, що Гардовим був острів Великий, якому не загрожує затоплення. З цієї наукової дискусії, яка вже давно закінчилась бо гіпотеза виявилась хибною,  вирвали саме це припущення і в устах апологетів проекту вона перетворилась в аксіому – дуже хотілось затопити справжній острів Гардовий. Це називається - спекуляція. Чому матеріали Інституту Археології автору не відомі?
Пристрасть використання в серйозних обґрунтуваннях неперевірених наукою фактів і гіпотез викликає серйозне занепокоєння і сумніви в фаховості авторів проекту і подібних статей. Сам автор помилкової гіпотези ніколи на ній не наполягав і навіть не опублікував в науковому виданні. Вона так і осталась у звіті - внутрішньому відомчому документі.  Тому науковий світ знав і знає – острів Гардовий знаходиться напроти скелі Пугач і йому загрожуватиме затоплення, а це порушення закону, посягання на святиню.
Чому саме виник такий спір між археологами? Справа в тому, що це не простий історичний об’єкт – це сакральне місце релігійної пам’яті, де знаходилась похідна церква Покрови Пресвятої Богородиці в XVII столітті. Доля дала шанс ще раз перевірити, ще раз переконатися в місцеположенні святого місця – на плечах вчених висів тягар високої відповідальності.
Як висновок. Проект підняття рівня водосховища має непереконливе економічне і технічне обґрунтування, а своїм наслідком має затоплення історичних, природних і археологічних об’єктів, що знаходяться під охороною держави.

Ковальський Ю.В. краєзнавець

Криза взаєморозуміння в Україні

  В країні нема взаєморозуміння і це катастрофічне положення в той час, коли вирішується – бути нам чи не бути: війна, економічна і фінансова криза, корупція і злочинність.
Деякі політичні сили в Україні, хочуть оставити нас в межах території - де розмовляють переважно українською мовою. Вони постійно мусують мовну проблему. Але мовна ситуація і територіальна не зівпадають з причин фактично колоніальногго тиску на протязі століть.
  Ми як нація і народ повинні бути почутими один одним для взаємопорозуміння. Ще до 2004 року ми відчували, що від нас щось залежить. Зараз ми юрба німих, всі один одного не розуміють. Головні чинники непорозуміння взаємопов’язані - це неправдивість ЗМІ і мовна проблема.
Так склалося, що ми двомовний народ, або навіть трьохмовний, якщо врахувати галицьку мову. З древніх часів як і всі народи Європи ми двомовні: поляки мали польську і латинь, болгари мали болгарську і грецьку …Тобто для росту від варварства до цивілізованості потрібна була мова навчання. В далекій Африці народи до нинішніх днів живуть в відсталості, в дикунстві без мовного контакту з цивілізованим світом. Але на щастя, чи на біду наша земля в Європі, і хочеш не хочеш цивілізоване оточення підтягувало нас до європейського рівня.  В Київській Русі мовою науки і церкви став русинський діалект, для якого був створений алфавіт Кирилом і Мефодієм, - то була письмова мова. Тобто мовою науки і церкви стала російська мова і ця традиція збереглась до наших часів. Тобто східна Україна зберегла мовну ситуацію притаманну ще Київській Русі і це важливо як історичний феномен. Така двомовність спостерігається від Вишенського, Смотрицького,  в козацькі часи аж до Сковороди.
  Сьогодні вчені і мавпу навчать говорити. Головним ідентифікатором народу в порядку важливості є віра, історія, земля, культура, звичаї і традиції та інше. Мова це частина культури, і коли її ставлять на перше місце - ми втрачаємо віру, історію і землю.
Українська усна мова на протязі тисячоліть існувала поряд російською, про що свідчать графіті на Софіївському Соборі і це не стало для неї трагедією. Навпаки, іноземні запозичення осідали в російській мові, а українська зберегла свою древню семантику - таку органічну з піснями. Російська мова згубила свою мелодійність, але розвинулась як високий стиль, як засіб виразу наукових і релігійних понять. Разом ці мови взаємодоповнювали одна одну.  Для прикладу, українська мова в Канаді під впливом англомовного середовища утворила свій діалект, далекий від мови Шевченка. Вертоліт – від вертить і літає, то чому гелікоптер? Це небажане втручання в мову, насильство над її природою.
  Оберігаймо середовище спілкування, це джерело взаєморозуміння, суспільної здатності розумного спільного життя. Принагідні слова Шевченка, - «вороги! Люті! Люті!», вони знали що робили політизуючи мовне питання саме тому, що схід був двомовний. Сьогодні ми пожинаємо плоди. Основи мовної політики були розроблені ще в 90-ті роки з участю такого великого патріота як І. Тронько. Україномовні тиражі в ті часи на порядок були вищі ніж зараз. Політизація мовного питання стала подарком для зовнішніх ворогів нашої незалежності.
Треба поставити крапку в питання мови  і не робити з цього політики. Сьогодні нам є важливішим відновити середовище взаєморозуміння, сферу спілкування. Диктат в сторону виключно української мови, нагадує те саме в сторону російської при більшовиках. Вихід дуже простий, не торкайтесь мови брудною політикою.
 

Лист про збереження археологічної спадщини


Голові Верховної Ради України Парубію А.В. народним депутатам
Катастрофічний стан археологічної спадщини
Шановний Андрій Володимирович!
Просимо невідкладно вернути старі законодавчі норми з обов’язкової науково-археологічної експертизи при відведенні ділянок під забудову і земляні роботи.
Влада кілька років поспіль ігнорує думку провідних вчених країни. Ми представники  громадськості приєднуємося до їх вимог. Мови що зникають їх повертають, території які втрачено - можна вернути, а могили і свідки історії втративши, не вернеш. Бо за означенням це «вразливе і невідновлюване джерело знань про історичне минуле» - це наші права на мир, на землю, на майбутнє, це наш обов’язок бути синами  батьків.
До недавнього часу наше законодавство прогресувало, наближаючись  до європейських і світових норм охорони пам’яток. Починаючи з 2008 року почалися готовитися, а в 2014 році затверджені урядом зміни в законодавство, які погіршують стан охорони пам’яток і навіть спрямовані на знищення нашої археологічної спадщини. Це стосується необов’язковості науково-археологічної експертизи. Проект нового закону  «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини»  від Міністерства  культури, без участі провідних вчених і практиків не вирішив головну сучасну проблему – безкарне і безконтрольне знищення спадщини.
Приводимо висновок спілки археологів України: «відсутність у новому законі норми, аналогічної положенню ч. 3 ст. 37 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», де вказується, що при відведенні земельних ділянок необхідним є захист об’єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені. Попри неодноразові зміни у бік обмеження цієї норми, вона лишається основним підґрунтям превентивних археологічних досліджень в України. У ч. 9 ст. 22 нового проекту натомість вказується: «з метою захисту об’єктів нерухомої культурної спадщини, у тому числі археологічних об’єктів, збереження традиційного характеру середовища зон охорони пам’яток (буферних зон), історичних населених місць будівельні роботи у межах територій пам’яток (виявлених пам’яток), їх охоронних (буферних) зон, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, здійснюються за наявності дозволу, що видається відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на підставі погодженої з відповідним органом охорони культурної спадщини науково-проектної документації. Тобто ця норма в підсумку охороняє лише зареєстровані пам’ятки і лише від будівельних робіт, які є однією з головних, але далеко не єдиною загрозою для археологічної спадщини.»
А також:»Представлений Міністерством культури України новий законопроект передбачає скасування всього Закону України «Про охорону культурної спадщини», але повноцінної заміни нормам охорони об’єктів що можуть бути виявлені  не пропонується. Законопроект загалом лишає набагато менше можливостей для охорони незареєстрованих об’єктів культурної спадщини. Для археологічної сфери це спричинить вкрай негативні наслідки, адже пам’ятки археології заховані під землею і під водою. Цим ускладнюється їх виявлення, а визначення точних меж для постановлення на облік потребує значного фінансування. Так, на сьогодні до Державного реєстру нерухомих пам’яток України формально включено лише кілька сотень археологічних пам’яток, хоча їх відомо кілька десятків тисяч, а значна частина ще лише чекає на своє виявлення, що з іншого боку не знімає з нас обов’язку зберегти ці пам’ятки для наступних поколінь».
А також: «За дужки виноситься питання охорони не поставлених на жодний облік об’єктів, у чому спостерігається певний регрес порівняно з чинним законом, який передбачає охорону всіх об’єктів культурної спадщини, а в окремих випадках вказує на необхідність захисту навіть невиявлених об’єктів, що є дуже важливим у вітчизняних реаліях. Слід прагнути, щоб необхідність охорони пам’ятки не залежала від того, до якого переліку чи реєстру її внесено.»
Український народ має право на свою історію. Під об’єктами археологічної спадщини законодавство сприймає будь-які археологічні об’єкти, включно з незареєстрованими та невиявленими. А нове законодавство прагне зупинити національну археологічну науку.  Таким чином, державна політика у відповідній царині наразі не відповідає державним інтересам, не забезпечує прав всього суспільства на доступ до культурних благ, до наукових досліджень археологічних та історичних об’єктів.

Вимагаємо припинити будівництво на могилах.

Ми Християнський народ не можемо собі дозволяти йти поперек своєму сумлінню, як культурні люди не можемо дозволяти собі варварство. Яке житло дасть щастя на місці знівеченої пам’яті?
Проблема  пограбування і руйнації пам’яток – явище особливо характерне для південних областей України. Сьогоднішня наука тільки приступила до вивчення автохтонних поселень, які на відміну від античних колоніальних мають тонкі культурні шари і в більшій своїй масі ще не виявлені.
Саме з моменту прийняття цих шкідливих законів почалися будівельні рухи на об’єктах північної Ольвійської хори (Сіверсів маяк, Корабельний р-он, м. Миколаїв) і заповідника «Гарду».  Саме ці два об’єкти пов’язують осілих автохтонів з греками колоністами, про що свідчать останні дослідження. Тобто, це доказує тезу, що греки прийшли не на пусту і дику територію, а тут було присутнє автохтонне населення. Але якщо, згідно прийнятим законам, ми будемо нищити  археологічні об’єкти, (в статусі тих, що можуть бути виявлені), то питання автохтонного населення зніметься за відсутності досліджень як таких.
Затоплення «Гарду» з майже сотнею археологічних об’єктів і з ще більше не виявленими – акція вкрай не розумна. Це унікальне  місце, де історичні епохи не переривалися від часів мезоліту до козацтва. Термін експлуатації атомного реактора 30-60 років. Атомні станції можуть бути не потрібні через пів століття, але при цьому ми назавжди позбудемось своїх історичних прав на власну територію. Виникають питання і до техніко-економічного обґрунтування необхідності такого підвищення рівня води до 20 метрів (в народі має назву «авгієвих конюшень»).  Чому не пророблювався варіант поповнення охолоджувального  водосховища морською водою?
Полювання на українські землі ведеться давно. Проблема загострилася після прийняття Християнства. В той час ми не тільки найшли друзів, а й ворогів Візантії.  Історичні маневри почалися найперше з Кримом, з відносин з Тмутараканським князівством. В Криму князь Володимир сам хрестився. Тмутаракань була спадком наших володінь з часів Боспорського царства в скіфську добу. Невдалий похід князя Ігоря до Тмутаракані це остання спроба вернути свої землі. Виникнення норманської – північної теорії русі, є маніпуляція чужих сил з метою спотворити дійсну історію і позбути нас історичних прав на південні і східні землі.
Насправді історичні матеріали вказують також на південні витоки слов’янства і Київської русі. Тобто взаємодія автохтонного населення з грецькими колоністами вплинули на розвиток  слов’янської етнічної  спільності. Найбільш потужними центрами цієї взаємодії були Боспор, Ольвія і безпосередня межа з Грецією і Римом. При цьому, саме на Боспорі утворилась скіфо-грецька спільність зо всіма ознаками держави. В Ольвії цей процес більш автономний і пов’язувався з союзними відносинами з місцевими племенами (мікселіни). Автохтонним центром їх був Гард.
Більшовицька влада в перші свої роки почала зачищати історичну пам’ять в релігійній сфері, де вона збереглась найбільш суттєво. В радянські часи була така особливість будувати промислові об’єкти  на історичних місцях. І чи випадково, що саме на Гарді і біля Керчі, тобто біля Ольвії і біля  Боспору  більшовики рішили збудувати дві атомні станції? Тепер «необільшовицький» рух добрався до культури під поверхнею землі, до археології. Така стратегія, по суті -  шкідництво, яке маскується, як і в радянські часи, економічними потребами і інтересами.
Сьогодні повзучим способом, відволікаючи увагу народу,  здійснюється знищення історико-культурної спадщини,  яка є підґрунтям для наших прав на власні території. Гострота проблеми пояснюється і позбавленням України двох історичних територій шельфу і Криму.
Проводяться спроби натиснути на археологію фінансовими обмеженнями.  Як це відбулося з іншими галузями науки. Де взяти гроші для археологів? Врешті решт, ці гроші просто треба випустити окремою постановою, бо те, що археологи викопують  не має ціни – це наші прав на нашу землю, на мир і спокій.
Звертаємося до Вашого релігійного чуття, до свідомості патріотів, до наукової зваженості і державної далекоглядності.

Від громадян Ковальський Ю.В.

Підписи